У Федеральному архіві Німеччини віднайдена справа стосовно вбивць євреїв міста Ромни у 1941 році
Ромни було окуповано німецькими військами 10 вересня 1941 року. Трагічно склалась доля єврейського населення міста. За даними перепису 1939 року, у Ромнах проживали 3834 євреї, які становили близько 15% всього населення. Лише невелика їх кількість змогли виїхати в евакуацію від початку окупації України. Більшість залишилася в місті і була приречена на загибель.
Спочатку окупанти за допомогою місцевих колаборантів (міська управа та підпорядковане їй управління житловим господарством) здійснили перепис населення. Були складені будинкові книги, де вказувалися мешканці всіх будинків у місті, зокрема зазначалася національність людини. Також процедуру реєстрації здійснювала єврейській біржа праці. Зрештою був складений загальний список євреїв, яких переселили у новостворене гетто – район, що утворювався перехрестям вулиць Димитрова (зараз Щербакова) та Пролетарської солідарності (зараз Гостиннодворська).
10 листопада 1941 року всіх мешканців гетто місцеві поліцейські зігнали на центральну площу, що між електростанцією та стадіоном. Там під вечір зібрався величезний натовп (за оцінками очевидців, до 3000 осіб). Налякані люди були оточені кільцем озброєної поліції та колоною спрямовані вулицями Леніна, Карла Маркса, Ворошилова до Вахромеєвських казарм. На ранок 11 листопада всіх їх кількома групами (попередньо більшість людей була роздягнута до спідньої білизни) вивели за місто і біля селища Лозова розстріляли.
Як знайшлися документи
До сьогодні було лише відомо, що масове вбивство євреїв міста Ромни здійнив підрозділ 1-ї піхотної бригади СС.
У німецькому федеральному архіві (Бундесархів) я віднайшла документи, які розповіли про деяких виконавців масового вбивства та їхню повоєнну долю.
В електронному каталозі справ архіву я виявила назву: Ermittlungen u.a. StA Amberg 1 Js 10/69 gg. W. Radtke wg. des Verdachts der Erschießung von sowjetischen Juden durch die Feldgendarmerie der 1. SS-Infanterie-Brigade (mot) in Kriwoi Rog, Nowo-Nikolajewka, Nikopol, Konotop, Romny im Herbst 1941 (Розслідування, зокрема, суду м. Амберг 10/69 проти W. Radtke, підозрюваного у розстрілі радянських євреїв польовою жандармерією 1-ї піхотної бригади СС (моторізованої) у Кривому Розі, Ново-Миколаївці, Нікополі, Конотопі, Ромнах восени 1941 року).
За посередництва професорки гамбурзького університету Гельмута Шмідта Мелані Хуссінгер (Melanie Hussinger), вдалося отримати електронну копію цієї справи. В ній містилися відомості про розслідування за категорією «звинувачення у масовому вбивстві людей», яке велося у 1969-1971 роках у ФРН.
Як їх викрили
У 1968 році у ФРН був заарештований та звинувачений у здійсненні масових вбивств мирного населення під час Другої світової війни колишній військовослужбовець Ваффен-СС Еберхард Мунденке (Eberhard Mundhenke). Під час слідства він розповів зокрема про період своєї служби в СС з липня по грудень 1941 року.
«У період з липня до кінця листопада 1941 р. обвинувачений був керівником підрозділу в загоні фельджандармерії при штабі 1-ї піхотної бригади СС (моторизована), яка за наказом Гітлера і Гіммлера перебувала в тиловому районі груп армій «Росія-Південь» і «Росія-Центр», здійснила масові розстріли у рамках «остаточного рішення єврейського питання». Його командиром був оберлейтенант шуцполіції Вільгельм Радтке».
Протягом зазначеного часу, за наказом свого начальника Радтке, Мунденке брав участь у кількох розстрільних операціях, зокрема в районі Житомира та Нікополя, а також у м. Ромни.
Ось свідчення Менденке про «акцію» по знищенню роменських євреїв: «В день, який вже неможливо точно визначити, між 7 та 21 листопада 1941 року, щонайменше 500 євреїв обох статей та різного віку були розстріляні загоном фельджандармерії за наказом старшого лейтенанта Радтке в долині біля дамби за межами міста Ромни. Жертв, яких змусили зняти верхній одяг, спочатку розстрілювали групами. При цьому вони могли бачити тіла своїх попередників. Оскільки більшість жертв не були спочатку смертельно поранені через хвилювання стрільців, то Радтке наказав здійснити окремі постріли у вказаних жертв. Це виконав сержант Льов».
За наказом свого командира Мунденке тричі віддав команду стріляти.
На слідстві Мунденке повністю визнав факти, в яких його звинувачували, але стверджував, що діяв у порядку крайньої необхідності. Так він заявив, що «знав, що розстрілюють невинних людей. Однак він не бачив можливості протидіяти наказам, які йому надавали. Радтке дуже прагнув забезпечити виконання своїх наказів та погрожував судом СС та поліції».
На підставі свідчень Мунденке, Вільгельм Радтке та Альберт Льов у липні 1969 року були заарештовані.
На той час вони були добропорядними німецькими громадянами зі пересічними біографіями. Втім, не дуже пересічними. Тому що офіційно повідомити суспільство про їхнє затримання речники відповідних відомств спроміглися лише за три місяці.
Газета Stuttgarter Nachrichten від 15 жовтня 1969 р. «Військові злочини. Затриманий старший офіцер прикордонних військ. Затримання сталося більше трьох місяців тому.
Високопоставленого офіцера Федеральної прикордонної служби підозрюють у тому, що під час Другої світової війни він служив у фельджандармерії та брав участь у вбивстві 1000 євреїв, серед яких були жінки та діти в Україні. Як оголосило у вівторок у Мюнхені Південне федеральне командування прикордонної служби, мова йде про командира відділу федеральної прикордонної служби в Наббурзі (Верхній Пфальц) підполковника Вільгельма Радтке. Він був заарештований більше трьох місяців тому.
56-річний Радтке був звільнений з посади і перебуває у слідчому ізоляторі Мюнхена. Командування федеральної прикордонної служби очікує, що прокуратура найближчим часом висуне звинувачення офіцеру.
Під час війни Радтке служив у польовій жандармерії, останнім часом мав звання старшого лейтенанта. Розстріли євреїв, до яких він нібито брав участь, відбувалися переважно в Нікопольській області.
У листопаді 1956 року Радтке був прийнятий у федеральну прикордонну службу в чині капітана. У 1960 році він отримав звання майора, а пізніше працював у командуванні федеральних шкіл прикордонної служби в Любеку. У 1966 році він був переведений до 2-го федерального управління прикордонної служби в Наббурзі, яким відтоді командував у званні підполковника.
Речник федерального Міністерства внутрішніх справ у Бонні заявив, що його міністерство було «проінформовано» про звинувачення проти Радтке. Він відмовився робити офіційну заяву, зазначивши, що Федеральне міністерство внутрішніх справ не може втручатися в «розгляд, що триває».
Речник командування прикордонної служби пізніше повідомив, що Радтке приховав своє злочинне минуле. Цікаво, що він не дуже-то й переховувався у ФРН. Крім того, що він не задекларував своєї служби у СС під час Другої світової війни, він ще виправив дату народження. І все – цього було достатньо, аби колишній офіцер Ваффен-СС згодом став старшим офіцером прикордонної служби ФРН.
Щодо Альберта Льова. Тут історія була коротка. Перед арештом Льов (56 років) працював секретарем в уряді ФРН (службовець середньої ланки). Був одружений. Проживав у Ліндау, де і був заарештований та поміщений у в’язницю в Аугсбурзі. В ніч з 23 на 24 липня він здійснив самогубство у тюремній камері: спочатку розкрив собі вени, а потім перерізав горло. За фактом смерті обвинуваченого, справа проти нього була закрита.
Про те, який вирок отримав Мунденке, в опрацьованій справі відомостей немає. Про Радтке інформації міститься більше та вона цікавіша.
Про Вільгельма Радтке
Отже про особу, з якої і почалася історія цієї історичної розвідки. Коли я прагнула отримати справу з Бундесархіву, я і гадки не мала, що в ній буде. Це завжди загадка – що очікує на дослідника у черговій теці з документами. Може бути майже ніщо, а може виявитися цікавий матеріал.
З цією справою працювати було досить важко. По-перше, всі матеріали німецькою, частина низької візуальної якості (особливо газетні скани). У теці численна переписка між відомствами, газетні вирізки, копії малоцікавих документів і т.п. Жодного «живого» протоколу допиту. Про Радтке йдеться лише, що він був допитаний та заявив, що був змушений виконувати наказ. Очевидно, йдеться про наказ командира 1-ї піхотної бригади СС Ріхарда Херманна. Перевірила цього командира. На втіху, віднайшла, що він був вбитий під час «акції» (припускаю, що партизанами) одразу як повернувся до своєї бригади після відпустки у грудні 1941 році (Brenn in der Hölle – гори в пеклі).
А старший лейтенант Радтке після спецоперацій на Україні, на початку 1942 року кілька місяців проходив перепідготовку у Брно (Чехія), після чого знову повернувся до Ваффен-СС. У червні 1942 року був нагороджений Золотим німецьким хрестом, яким німецьких вояків нагороджували за хоробрість і видатні досягнення в боях. До 1944 року він був в СС. Потім – невідомо.
До військової (прикордонної) служби він повернувся у 1956 році. Зробив непогану кар’єру. За 10 років вже командував регіональним управлінням прикордонної служби у чині підполковника. Був одружений. Проживав у власному будинку в невеличкому містечку Пфремд (зараз там населення до 6000 осіб), у Баварії. До кордону з Чехією якихось 50 км.
Заарештований 10 липня 1969 року. Утримувався у слідчий в’язниці Мюнхена.
На початку 1970 року в’язень Радтке почав скаржитися на стан здоров’я. Попервах нічого загрозливого не було. Йому зробили операцію з гаймориту. Потім пішли інші ускладнення: нирки, легені і т.п. Виявили туберкульоз. Судові засідання через стан підсудного постійно переносилися. Нарешті зробили йому комплексне обстеження (висновки надали декілька лікарів різного профілю). Визначили, що підсудний не може давати свідчення навіть у присутності лікаря. Його стан охарактеризували як «вегетативний» (овоч).
З акту регуальнальної судово-медичної експертизи від 11 лютого 1971 року: «Сукупність наявних у Р. розладів здоров’я становить велику небезпеку для життя Р. Будь-яке додаткове навантаження на функції легенів, серцево-судинної системи та нирок може призвести до летального результату в організмі, який вже отримав серйозні ураження. Р. з медичної точки зору не придатний для участі в суді. Здатність постати перед судом неможлива, навіть якщо б слухання проводилися лише годину на день та під медичним наглядом і лікуванням. Через причини, докладніше описані вище, непоправне, можливо, навіть небезпечне для життя погіршення може статися в будь-який момент через стрес. Тому Р. ніколи не зможе постати перед судом».
Судова справа проти Радтке була закрита. 4 січня 1972 року він був звільнений з-під варти. Де і коли він закінчив своє життя, мені наразі невідомо.
Замість постскриптуму: люди на цифри
«Смерть однієї людини — трагедія, смерть мільйонів — статистика», – написав у своєму романі «Чорний обеліск» німецький письменник Єріх Марія Ремарк.
Напишу про цифри, які не збігаються. Німецькі джерела (виходячи з показів свідків-виконавців) дають від 500 до 700 вбитих роменських євреїв. У справах на українських колаборантів, які допомагали німцям у здійсненні цього злочину, свідки говорять про більше, ніж 3000. Логіка таких розбіжностей зрозуміла: вбивці применшували кількість своїх жертв, а постраждала сторона перебільшувала. Середня кількість у приблизно 2000 осіб виходить з підрахунку жертв, які поіменно вказані у базі меморіального сайту Яд Вашем (ЯВ). Туди відомості потрапили зі списків вбитих євреїв у Ромнах, які були складені після окупації шляхом опитування жителів будинків. Цікаво, що копія документа, яка на ЯВ, свідчить про те, що він – зі справи Обласної надзвичайної комісії з встановлення злочинів німецьких окупантів (по місту Ромни). Але я чомусь в справі, коли опрацьовувала її в ДАСО, цей список не віднайшла.
А я на останок хочу показати фото з колекції ЯВ, яке не відпускає мене весь час, що я працюю над темою. На ньому сестри Нагинські (Зіна, Флора та Ганна). Родина жила в Ленінграді. Влітку 1941 року дівчатка разом з мамою приїхали погостювати до татових батьків у Ромни. Тут і залишилися. Всі разом – дідусь, бабуся, мама та три сестри – були розстріляні 11 листопада 1941 року в яру біля дамби неподалік від м. Ромни.
Автор дякує професорці М. Хуссінгер та Федеральному архіву Німеччини за надану можливість працювати з документами.
Автор тексту – Олена Приймач © Olena Pryymach
Газетна версія статті опублікована в газеті «Ваш шанс» (N43-2023). PDF file
Читайте також по темі:
Історичний блог Олени Приймач 